Після перегляду “Білосніжки” розумієш, чому на сайтах-агрегаторах рецензій західних кінокритиків у фільма такі різні оцінки – при тому, що в цілому вони все ж таки “нижчі від середнього”.
Справа в тому, що нова “Білосніжка” – робота дуже нерівна. Перші півгодини просто нестерпно нудні, але потім з’являються гноми і вносять у цю нудьгу хоч якийсь гумор. (Взагалі на пам’яті автора цих рядків “Білосніжка” – перший голлівудський фільм для сімейного перегляду, в якому початкові півгодини не з’являється можливості посміятися).
Знову ж таки, хоча “Білосніжка” це музичний фільм і в ці перші півгодини його героїні постійно співають, до сцен з гномами починаєш дивуватися – невже режисерові ніхто не сказав, що мюзикл цыкавий тоді, коли в ньому присутні пісні різних жанрів? Але тут цей недолік виправили.
Потім, коли з’являється Джонатан (заміна традиційному принцу), ватажок розбійників, “Білосніжка” плавно перетікає в тінейджерське кіно, але й тут невдача – Зеглер вже тоді на зйомках було за 20 років і її кокетливі закочування очей та усмішки, що цілком нормально для дорослої дівчини, ніяк не підходять для Білосніжки.
Потім у фільмі з’являються ще й політичні мотиви у вигляді спогадів про добрих короля і королеву, батьків Білосніжки, і тут вже дорослий глядач, які прийшов у кінотеатр, щоб супроводити своїх маленьких дітей, починає дивуватися – невже США, які були для європейців в особі де Токвіля зразком демократії ще за часів, коли брати Грімм складали свою казку, хочуть розповісти нам про те, що бувають і “хороші монархії”?
В цілому всі ці кольорові камінці ніяк не складаються в цільну мозаїку, і що найголовніше, ніяк не можеш зрозуміти, для якої аудиторії знімався фільм, тому що для маленьких дітей вся його друга половина нецікава, для тинейджерів він технологічно архаїчний, а для дорослої аудиторії просто провалений?
Фото: Facebook
