Кінорежисер Пол Верховен (він же Верхувен), якому сьогодні виповнилося 87 років – із небагатьох, хто досі залишається для кінокритиків загадкою. Одні з них звинувачують його в поганому смаку або відсутності його, а інші вважають, що таким чином лише грає з кінокритиками та глядачами.
Ця двоїстість позначилася і на сприйнятті його фільмів 90-х, де він, треба сказати, виявив себе як справжній професіонал. Так, в “Основному інстинкті” Верховен створив диво, перетворивши раніше звичайну повну блондинку Шерон Стоун на секс-символ. Як йому це вдалося – загадка, але потім Верховен зробив те саме з Елізабет Берклі в “Шоугелз”.
Правда, якщо переглянути “Основний інстинкт” зараз, через тридцять років, він виглядає як пересічний еротичний трилер, в якому гірше Майкла Дугласа зіграла хіба що сама Шерон Стоун. “Шоуґелз” анітрохи не гірше, але отримала, на відміну від “Основного інстинкту”, не всесвітню славу, а сім “Золотих малин” (призів за найгірший фільм). Але з роками стрічка раптом стала у своєму жанрі культовою – у тому числі й серед кінокритиків.
До речі, Верховен був першим із режисерів, які приїхали отримати “Золоті малини” особисто, що ще раз ставить питання, чи не дурить він освічену публіку.
Питання це неодноразово виникало і потім, коли Верховен відштампував ще парочку еротичних трилерів – “Вона” (2016) і “Спокуса” (2021), причому якщо “Спокуса” досить традиційна (еротичні фантазії черниці), то “Вона” це якийсь якийсь ” психологічний еротичний сумбур , у якому головна героїня, яку грає Ізабель Юппер, неспроможна дати собі раду в сексуальних стосунках зі своїми сусідом.
Про те, що це її сусід, вона дізнається вже в середині фільму, а на початку це незнайомець у масці, який увірвався до її квартири (важлива деталь – Юпппер, коли вона грала у фільмі, було за 60), побив і зґвалтував. Потім зґвалтування повторилося ще раз (ось тоді вона зірвала маску), але заявляти до поліції героїня не стала. Складність її відносин із життям пояснюється тим, що батько героїні – масовий вбивця, який сидить у в’язниці, і вона, можливо, має якесь відношення до цього вбивства.
Врешті-решт Верховен, щоб уникнути докучливих питань глядачів, що він тут наворотив, сказав, що до показаного у фільмі не можна ставитися як до реальної історії. Ну а кінокритики, звичайно, прийняли фільм на “ура”.
При цьому Верховен залишається (або принаймні був) міцним професіоналом, що доводить, наприклад, те, що серед усієї цієї еротичної декадентщини, зняв у 1997 році “Робокопа” – фільм, який заслужено став культовим.
Тож життя вдалося.
Фото: Х
