Благодійні фонди та їхні лідери тримаються за свою репутацію. Це їхній головний капітал. Втратив довіру — все, тебе більше не існує.
А тепер чесно про державу.
Більшість наших державних діячів живуть за іншою логікою: дотягнути до кінця каденції. Бо вони чудово розуміють — переобрання, швидше за все, не буде.
Тому вони займаються не результатом, а виживанням, домовленостями, і зовсім іншими речами, які до реальної допомоги людям мають слабкий стосунок.
Якби хоча б частина бюджетів, які сьогодні йдуть на десятки різних завдань, розподілялася через довірені, перевірені громадські організації в Україні, дуже багато вже було б зроблено: швидше, дешевше, прозоріше, і ефективніше. Крапка.
Але чомусь досі в країні не створено жодного інституту підтримки громадських організацій.
Ні при Адміністрації президента.
Ні при Кабміні.
Ні при мерах великих міст.
Ні взагалі будь-де.
Хоча центр підтримки громадянських ініціатив має існувати за замовчуванням – у воюючій країні особливо.
