На політико-дипломатичному горизонті спливають все нові кандидатури на роль представника, скажімо так, колективної Європи на переговорах із путінською Росією щодо припинення розв’язаної нею війни проти України.
Озвучена нещодавно «хотілка» Кремля бачити за столом переговорів екс-канцлера ФРН Герхарда Шредера була цілком обґрунтовано відкинута, а з імен, що спочатку циркулювали в європейських медіа, свій інтерес до ролі переговірника підтвердив тільки президент Фінляндії Александр Стубб. При цьому і він не готовий тут і зараз реалізувати у практичній площині цю місію. «Мир можна обговорювати тільки тоді, коли Росія візьме на себе зобов’язання щодо припинення вогню», — заявив він нещодавно в ефірі Yle.
При цьому у вівторок, 26 травня, видання Politico назвало нових кандидатів у переговірники. Серед них екс-президент Фінляндії Саулі Ніїністьо, який зумів свого часу вибудувати досить теплі особисті стосунки з кремлівським диктатором Путіним, екс-глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, чинний голова Євроради Антоніу Кошта, колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель, а також екс-прем’єр Італії Маріо Драґі.
Тим часом у євротаборі все ще тривають дискусії про те, чи потрібен взагалі Європі переговірник із врегулювання російсько-української війни. Знов-таки за даними Politico, очільниця європейської дипломатії Кая Каллас займає жорстку позицію в цьому питанні: переговірник із путінською Росією не потрібен у принципі.
Загалом у Євросоюзі (ЄС) вже почав формуватися «хребет» лідерів, які виступають проти відновлення діалогу з Кремлем. Зокрема, глава МЗС Польщі Радослав Сікорський напередодні заявив, що Європі необхідно виявити обережність, висловлюючи ідею про переговори з Росією. «Ми не хочемо, щоб Україна сприймала нас як людей, які хочуть чинити на неї тиск з метою піти на компроміси», — заявив головний польський дипломат.
Зі свого боку, глава естонського МЗС Маргус Цахкна закликав Брюссель «витримати стратегічну паузу» і вказав, що Росія намагається втягнути ЄС у переговори, щоб послабити санкційний режим і виграти час. «Роль посередника означає зайняття нейтральної позиції для пошуку компромісу між Україною та Росією. Це абсолютно не є нашою метою», — аргументував він. Тим часом, найжорсткіше виступив глава зовнішньополітичного відомства Литви Кястутіс Будріс, який категорично відкинув ідею переговорів з агресором. «Мова не йде про вибір конкретної людини. Ми повинні повернутися до основ, а основи — це підготовка інструментів для чинення тиску на Росію», — сказав він.
Заклики призначити європейського представника для прямого діалогу з РФ стають дедалі гучнішими на тлі зниження ролі США як посередника між Україною та Росією, але, як бачимо, країни ЄС глибоко розколоті в питанні, чи є це гарною ідеєю.
Обговорення кандидатури представника Європейського Союзу для участі в переговорах про мир в Україні буде доречним, коли Росія продемонструє реальну готовність до припинення війни. Про це у вівторок, 26 травня заявила офіційна представниця Єврокомісії Паула Піньйо. «Я не буду вдаватися в деталі обговорень про мирні переговори і посланців… Річ у тім, що поки що ми не бачимо жодних сигналів від Путіна про його реальне бажання миру», – підкреслила вона.
А ось політолог, керівник аналітичного центру Ділова Столиця Вадим Денисенко переконаний у тому, що нинішня тактика РФ, зокрема погрози щодо обстрілів Києва – це якраз частина плану росіян із «примусу до переговорів».
«Ідеальним проміжним завершенням такої ракетної операції для Кремля, схоже, має бути пряме влучання в будівлю Офісу президента, щоб потім США і ЄС почали тиснути на Україну почати просити миру або хоча б нового раунду переговорів. Але ця логіка – не про останній, завершальний етап війни. Це логіка дрібної тактики на наступний місяць. Якщо бути більш точним – це логіка піару, а не війни. На жаль, дуже чорного для нас піару. Автори цієї ідеї вважають, що після цього настане злам не у війні, а саме в переговорах», – зазначає експерт.
Водночас директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун констатує наступне: «Зараз Росія, ймовірно, намагається поєднати три контури тиску одночасно: повітряний тиск на Київ, інформаційно-психологічний вплив через демонстрацію ескалації та підтримання невизначеності можливого розширення фронту. Мета цієї комбінації – не тільки фізичне ураження цілей. Не менш важливо впливати на політичні рішення, створювати атмосферу виснаження і змушувати противника витрачати ресурси швидше, ніж він їх відновлює. Саме тому зараз ключове питання — чи не буде ескалація, а чи зможе Україна разом із партнерами не дозволити перетворити інформаційний тиск на політичний результат».
У тому, що нинішня тактика РФ – це гра на внутрішню аудиторію переконаний інвестиційний банкір і блогер Сергій Фурса.
«Сьогоднішня істерія росіян з їхніми погрозами обстрілів Києва – театр, швидше за все, для простих і не надто простих росіян. Не так просто це все супроводжується навалою ботів у соцмережах, які розповідають, що може-таки Путін, що ви даремно сміялися, що він не може Київ за три дні. Такою є манера чоловіка-імпотента, який б’є свою дружину, бо вже не здатний її задовольнити. Мільйони статей за останні тижні про настрої в Росії. Кожне важливе західне видання написало, що Путін відчувається слабким, що оточення розчароване, що суспільство фрустроване. І на цю слабкість Путін відповість. Бо в Росії диктатор не може бути слабким. Це смертельно небезпечно. Чи може він відповісти на фронті? Ні, там російська армія стагнує. Чи може він перекинути стіл і напасти на країну НАТО? Це стрьомно. Тим більше, не дуже розумно відкривати другий фронт, коли на першому справи йдуть погано. Напасти з Білорусі? Така собі задача — лізти тими ж силами через заміновані ліси. Нових солдатів у нього немає, а білоруси — ще ті воїни, і точно не горять бажанням помирати за старого диктатора з Кремля через його імпотенцію. А ще й Лукашенко пручається. І що залишається? Демонстрація сили через істерику. Ті ж самі обстріли, але з увагою на них. Посилені не ракетами, а словами, які мають переконати всіх навколо Кремля, що Путін сильний як ніколи. І що не час дивитися «Лебедине озеро», – акцентує пан Фурса.
На його переконання, з урахуванням того, що українські можливості на сьогодні суттєво зросли, а російські залишилися на колишньому рівні, на український опір нинішня кремлівська істерія вплинути не повинна і вже тим більше не повинна змінити думку наших з вами співвітчизників ні про Путіна, ні про росіян.
Втім, якщо повернутися до переговорного треку, то слід зазначити, що тут прогнози різняться — від активних спроб західних лідерів нав’язати якнайшвидше припинення вогню до затяжного протистояння. При цьому експерти застерігають від поспішних компромісів, відзначаючи, що поступки окупантам тільки відкладають наступні етапи війни. Загалом, аналітики вважають, що Росія може бути змушена піти на реальні, а не бутафорські переговори, тільки через критичне вичерпання людських і економічних ресурсів або ж внаслідок знищення її наступального потенціалу.
