Одне з головних виправдань американських політтехнологів, які працювали на Камалу Харріс, полягає в тому, що ніхто, мовляв, не міг припустити, що латиноамериканці, чорношкірі і навіть, жах, жінки, будуть голосувати також за Трампа.
Приблизно на такому ж рівні прогнозують сьогодні глядацький успіх “аналітики” Голлівуду, які потім дивуються, чому, наприклад, на супергеройський фільм виключно з жінками в головних ролях прийшло так мало глядачок.
Приклад того, що ця нехитра “аналітика” (причому навіть незрозуміло, на чому вона заснована) не працює – доля головного коханця Голлівуду всіх часів Рудольфа Валентино, істеричне жіноче поклоніння якому почалося після прем’єри фільму “Шейх” 13 листопада 1921 року.
Можна, звичайно, сказати, що і в сучасному Голлівуді були і є красені-чоловіки, але цей аргумент легко побивається одним фактом – ніхто з шанувальниць, наприклад, Пола Ньюмана (або, якщо брати Європу, Марчелло Мастроянні) не закінчував життя самогубством, коли дізнався про його смерть. А от з шанувальницями Валентино це було.
Більше того, після його смерті у 1926 році на могилу Валентино у її річницю приходили тисячі жінок – аж до 1956 року, коли вперше цей потік припинився.
При цьому Валентино не був ні видатним актором (танцюристом – так, непоганим), ні незрівненнім красенем (можемо згадати, наприклад, якщо говорити про сучасність, Хельмута Бергера, який був набагато його красивішим).
Але кіно на те й кіно, щоб не лише на екрані, а й за стінами кінотеатрів траплялися дива…
Фото: IMDb
