Сьогодні, можливо, вже всі знають, що сер Артур Конан Дойл мріяв вбити свого Шерлока Холмса, оскільки вважав розповіді про нього бульварним чтивом (яким вони, звичайно, не були), а себе – серйозним історичним письменником (яким він був).
Але мало хто знає, що сталося це дуже швидко – 14 жовтня 1892 вийшла перша збірка оповідань “Пригоди Шерлока Холмса (до цього вони друкувалися раз на місяць в журналі Strand Magazine), а вже наприкінці 1893-го року вийшла друга збірка “Спогади про Шерлока Холмса”, де в оповіданні “Остання справа Холмса” Конан Дойл втопив його разом з професором Моріарті у швейцарському водоспаді.
Воскресив він його не стільки через обурення читачів, про що теж нерідко пишуть, скільки через те, що американський видавець запропонував письменнику суму, еквівалентну сьогоднішнім $1,6 млн. Конан Дойл не встояв – та й хто встояв би на його місці ? При цьому сучасні дослідники вважають, що письменник свого героя в той час ненавидів. Проте останні розповіді про Холмса, написані, образно висловлюючись, з-під палиці, не гірші за перші. Саме це називається у письменницькому середовищі професіоналізмом.
Повертаючись до “Пригод Шерлока Холмса”, відзначимо, що саме до них увійшли два оповідання, які Конан Дойл вже в далекому 1927 назвав своїми кращими – “Пістрява стрічка” (перше місце) і “Союз рудих” (друге).
І ще одна обставина – саме починаючи з цієї збірки ілюстратором оповідань про Шерлока Холмса став художник Сідні Педжет. До нього детектива зображували ким завгодно аж до товстуна з борідкою. Цікаво, що історики літератури чомусь не помітили однієї обставини – при першому погляді на фотографію самого Педжета видно, що він “змалював” Холмса з себе. До речі, знаменита кепка Холмса теж належала Педжету.
Однак оскільки Педжет був другом Конан Дойла і той його ілюстрації до своїх оповідань ретельно контролював, очевино, що письменник проти цього не заперечував.
Фото: Вікіпедія
